Acts 16

І проходив він Си́рію та Кілікі́ю, Церкви́ зміцнюючи. 1

Господь кличе Павла до Македонії

2І прибув він у Де́рвію й Лі́стру. І ото був там один учень, на ім'я́ Тимофій, син наве́рненої однієї юде́янки, а ба́тько був ге́ллен. 3Добре свідо́цтво про нього давали брати, що були в Лі́стрі та в Іконі́ї. 4Павло захотів його взяти з собою, — і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був ге́ллен. 5Як міста ж перехо́дили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постано́ви, які видали в Єрусалимі апо́столи та старші. 6А Церкви́ змі́цнювалися в вірі, і щоденно зростали кі́лькістю. 7А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну гала́тську. 8Дійшовши ж до Мі́зії, хотіли піти до Віті́нії, та їм не дозволив Дух Ісусів. 9Обминувши ж Мі́зію, прибули́ до Троа́ди. 10І Павлові з'явилось видіння вночі: якийсь македо́нянин став перед ним і благав його, кажучи: „Прийди в Македо́нію, і нам поможи!“ 11Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македо́нію, зрозумівши, що Госпо́дь нас покликав звіщати їм Єва́нгелію.

Павло й Сила в Филипах

12Тож відпливши з Троа́ди, прибули́ ми навпрост у Самотра́кію, а другого дня до Неа́поля, 13звідтіля ж у Фили́пи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули́ ми в цім місті днів кілька. 14Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звича́єм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посхо́дились. 15Прислуха́лася й жінка одна, що звалася Лі́дія, купчиха кармази́ном з міста Тіяті́р, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив. 16А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: „Якщо ви признали, що вірна я Господе́ві, то прийдіть до госпо́ди моєї й живіть“. І змусила нас. 17І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служни́ця одна, що мала віщу́нського духа, яка ворожби́тством давала великий прибу́ток панам своїм. 18Вона йшла слідкома́ за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: „Оці люди — це раби Всеви́шнього Бога, що вам провіщають дорогу спасі́ння!“ 19І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: „У Ім'я́ Ісуса Христа велю я тобі — вийди з неї!“ І того ча́су той вийшов. 20А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибу́ток, схопи́ли Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старши́х. 21Коли ж їх привели́ до начальників, то сказали: „Ці люди, юдеї, наше місто бунтують, 22і навчають звича́їв, яких нам, римля́нам, не годиться приймати, ані вико́нувати“. 23І на́товп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх рі́зками сі́кти. 24І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозо́рцеві, щоб їх пильно стеріг. 25Одержавши такого нака́за, той їх повкида́в до внутрішньої в'язниці, а їхні но́ги забив у коло́ди. 26А півні́чної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'я́знені слухали їх. 27І ось на́гло повстало велике трясі́ння землі, аж основи в'язни́чні були захита́лися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайда́ни з усіх поспада́ли. 28Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'я́знені. 29А Павло́ скрикнув голосом гучни́м, говорячи: „Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!“ 30Зажадавши ж той світла, уско́чив, і тремтячий припав до Павла та до Сили. 31І вивів їх звідти й спитав: „Добро́дії! Що треба робити мені, щоб спасти́ся?“ 32А вони відказали: „Віруй в Господа Ісуса, — і будеш спасе́ний ти сам та твій дім“. 33І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його. 34І сторож забрав їх того ж ча́су вночі, їхні рани обмив, — і охристився негайно він сам та його всі домашні. 35І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога. 36А коли настав день, то прислали начальники слуг ▼

▼Грецьке ρ́αβδου̃χος — наглядач за порядком, ц. слов. палочник.

поліційних, наказуючи: „Відпусти тих людей!“ 37І сказав той в'язничний дозорець слова́ ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. „Отож, вийдіть тепер та й з ми́ром ідіть!“ 38А Павло відказав їм: „Нас, римля́н, незасуджених, рі́зками сікли прилю́дно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі при́йдуть, та й виведуть нас!“ 39Ці ж слова поліційні слуги доне́сли начальникам. А ті налякались, почувши, що римля́ни вони. 40І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.